Почалося в ІІІ Рейху. Концентраційні табори на території Німеччини 1933-1945 - ПОЧАЛОСЯ В РЕЙХУ -

Niemieckie obozy zagłady i obozy koncentracyjne w okupowanej Polsce

Nawigacja

Почалося в ІІІ Рейху. Концентраційні табори на території Німеччини 1933-1945

Невдовзі після приходу до влади Адольфа Гітлера в 1933 р. у Німеччині почали виникати перші концентраційні табори. Вони призначалися для ізоляції, рабської експлуатації і знищення осіб, яких нацисти визнавали ворогами держави і німецького народу. Основою для створення таборів було «виняткове розпорядження про захист народу  і держави» від 28 лютого 1933 р. Ув’язнення в концентраційному таборі відбувалося без судового вироку і на невизначений термін. Табори створюватися в місцях зі зручним розташуванням, по сусідству великих виробничих підприємств чи каменоломень, у яких мала використовуватися рабська праця в’язнів. На початковому етапі функціонування таборів робота вважалася виховним засобом.

Ув’язнення у концентраційному таборі здійснювалося без вироку суду і на невизначений термін.

У 1940-1945 роках вона становила один з методів убивства. Щоденно, за будь-якої погоди погоди голодних, хворих в’язнів змушували до непосильної праці, яка супроводжувалася побиттям і лайкою. У таборах не було тяглової худоби, а всю найтяжчу роботу виконували в’язні, зокрема, їх впрягали в підводи. Їх карали за найдрібніші провини. Найчастіше застосовувалося покарання у вигляді биття – його виконували на спеціальному «козлі», до якого прив’язували в’язня. Найменшим покаранням було 25 ударів батогом, а від вищої кількості ударів в’язні часто вмирали, а також покарання «стовпчика» (підвішування за викручені руки до прикріплених у стелі гаків). Карали також ув’язненням у карцері і голодною смертю (Дахау, Аушвіц). Голод був однією з найбільших мук в’язня. Дехто від недоїдання опухав, інші були жахливо виснаженими. Від недоїдання люди хворіли на різноманітні хвороби, їхні тіла вкривалися величезними, гнійними виразками, вони страждали від хвороб шкіри, кишечника і шлунку. У більшості таборів проводилися псевдомедичні дослідження; наприклад, у Дахау були створені, так звані, дослідні станції, у яких німецькі лікарі проводили псевдонаукові експерименти на здорових в’язнях. Їх заражали малярією, флегмоною, жовтухою, туберкульозом. Для потреб авіації проводилися дослідження у барокамерах, в’язнів піддавали переохолодженню. Під час великих морозів на одні дерев’яні ноші клали одночасно кілька голих в’язнів. Прив’язаних, їх виносили на багато годин (як правило, вночі) на вулицю. Їх там залишали аж до втрати свідомості. Потім проводилися дослідження крові, сечі. Іноді намагалися їх реанімувати, що вдалося зробити кілька разів. Під час інших дослідів не давали в’язням протягом двох тижнів ніякої їжі і водночас змушували їх пити солону морську воду. Після дослідів у барокамері залишилися жахливі фотографії, які робилися для того, аби вловити реакцію людини на різку зміну тиску. У Равенсбрюку на жінках-ув’язнених, здебільшого молодих польках, проводилися псевдомедичні досліди, які полягали у вирізанні частини кісток ніг.

Щоденно, за будь-якої погоди голодних, хворих в’язнів змушували до непосильної праці, яка супроводжувалася побиттям і лайкою.

У кожному концтаборі був плац, на якому відбувалися багатогодинні переклички, із яких вирушали на роботу колони робітників, на яких проводилися покарання биттям, а також відбір в’язнів в «інвалідські ешелони» У таборах також щодо в’язнів застосовувалася смертна кара через розстріл чи повішення.

У таборі діяло правило: людина – це нічого не вартий номер. В’язня позбавляли імені, прізвища, особистих речей  – взамін давали йому номер і табірний одяг, ставлення було нелюдським.

Німецькі концтабори після 1939 р. були також місцем винищення і геноциду дітей. У деяких з них існували спеціальні відділення для неповнолітніх. Багато дітей вмирало ще по дорозі до табору, багато гинуло у газових камерах, багатьох убивали ін’єкціями фенолу. У таборах тримали також новонароджених, котрі там народжувалися чи прибували у табір разом з батьками.

У таборі діяло правило: людина – це нічого не вартий номер.

Перший концтабір на території Німеччини виник 22 березня 1933 р. за наказом Генріха Гіммлера у Дахау в Баварії, неподалік від Мюнхена. Він був зразком для всіх наступних німецьких концентраційних таборів. Тут також проходили навчання есесівські кадри (напр., Адольф Айхман, Рудольф Гесс) для тих концентраційних таборів, які створювалися в Німеччині, а потім у підкорених ІІІ Рейхом країнах Європи. Дахау спеціально було збудовано в болотистій місцевості із нездоровим, вологим гірським кліматом, особливо дошкульним восени і взимку, коли в’язям доводилося годинами стояти на плацу для перекличок. Першими в’язнями Дахау були політичні противники нацистів (зокрема, комуністи), євреї, гомосексуалісти, свідки Ієгови та кримінальні злочинці. Після 1939 р. табір заповнили в’язні з усіх каїн підкореної Європи. Він був також центральним осередком винищення духовенства, у тому числі й польського, до якого ставилися з особливою жорстокістю (із 2720 ув’язнених тут католицьких священиків 1780 були поляками – загинуло 858). Перші великі групи поляків до Дахау прибули навесні 1940 р. Серед приблизно 250 тис. в’язнів, які пройшли через цей табір у 1933-1945 рр., було близько 40 тис. поляків. Понад 10 тис. з них  втратило життя. За оцінками, у 1933-1945 рр. у таборі в Дахау було вбито або вмерло приблизно 150 тис. в’язнів. У Дахау проводилися також псевдомедичні дослідження, застосовувалася смертна кара через розстріл чи повішення. Табір працював аж до свого визволення – 29 квітня 1945 р.

Німецькі концентраційні табори після 1939 р. були також місцем знищення і геноциду дітей.

Дуже швидко в Німеччині виникли інші концентраційні табори, створені за зразком КТ Дахау, до яких в умовах розширення експансії ІІІ Рейху почали потрапляти громадяни держав Європи, підкорених німецькими збройними силами. Одним з наступних був табір, розташований поблизу Веймара у Тюрингії, - Бухенвальд (діяв від липня 1937 р. до 13 квітня 1945 р.). Першими його в’язнями були німецькі комуністи, соціал-демократи, євреї, члени різних релігійних сект (зокрема, свідки Ієгови) та кримінальні злочинці. З 1939 р. почали надходити ешелони з поляками, чехами, словаками, австрійцями і жителями інших підкорених країн (серед них і циганами), потім – радянськими полоненими. В’язнів змушували каторжно працювати на прокладанні підземних тунелів воєнних заводів. У таборі проводилися псевдомедичні досліди. З людської шкіри вбитих в’язнів виготовляли галантерейні вироби для есесівців. Загалом у Бухенвальді утримувалося в ув’язненні 240 тис. чоловік.

Розташований десь за 30 км. від Берліну табір у Заксенхаузені (нім. Sachsenhausen) діяв від 1936 до 22 квітня 1945 р. Він призначався для німецьких антинацистів. В’язнів використовували насамперед для виготовлення бруківки. У Заксенхаузені на в’язнях проводилися злочинні псевдомедичні  досліди. У 1942 р. було збудовано газову камеру, крематорії і місце для здійснення страт через розстріл. У квітні 1945 р. відбулася евакуація табору – «марш смерті». Через табір пройшло 200 тис. в’язнів.

Ноєнгамме (нім. Neuengamme,  від 1938 до 5 травня 1945 р.), розташований за 20 км від центру Гамбурга, спочатку працював як філія табору Заксенхаузен. Тут проводилися псевдомедичні експерименти, заражали в’язнів (у тому числі й дітей) бактеріями туберкульозу. В’язнями були громадяни країн підкореної Європи. Вони працювали на цегляному заводі та на розширенні довколишніх промислових підприємств. У таборі було ув’язнено 115 тис. в’язнів, у тому числі 13 тис. жінок і дітей. Табір в Оранієнбурзі (нім. Oranienburg) діяв у 1933-1934 роках у центрі містечка Оранієнбург, приблизно за 30 км на північ від Берліну. В’язні – противники ІІІ Рейху (зокрема, комуністи), берлінська інтелігенція, євреї та поляки, які жили на території Німеччини. У 1935 р. він став місцем розташування центральної інспекції СС з питань таборів. В Естравеген (нім. Estrawegen) у Нижній Саксонії (діяв від 1933 до 1945 р.) утримували здебільшого членів руху опору з країн Західної Європи.

Флоссенбург (нім. Flossenbürg, 1938 р. – квітень 1945 р.), розташований на межі Нижньої і Верхньої Баварії, неподалік від місцевої каменоломні. Першими в’язнями були німецькі комуністи, противники ІІІ Рейху, кримінальні злочинці, після 1939 р. – поляки і громадяни підкореної Європи. У таборі перебувало в ув’язненні 150 тис. людей. Равенсбрук (1939 р. – до кінця війни), табір для жінок, розташований неподалік від міста Фурстенберг (нім. Furstenberg) в Маклембургії. На ув’язнених, здебільшого молодих польках, проводилися псевдомедичні досліди. У таборі було ув’язнено 135 тис. жінок.

Маутгаузен-Гузен (нім. Mauthausen-Gusen, 1938 р. – до кінця війни), заснований в Австрії в Малих Альпах, неподалік від місцевості Маутгаузен, один із найтяжчих таборів ІІІ Рейху – який в’язні називали «придунайським пеклом». В’язні працювали у каменоломнях. Першими в’язнями були австрійці, після 1939 р. почали прибувати групи політичних в’язнів, насамперед з Польщі. У таборі було ув’язнено 210 – 250 тис. чоловік.

Хартхайм біля Лінцу (нім. Hartheim, 1938-1944), центр евтаназії і водночас місце негайного знищення. У ньому діяли газові камери, які спочатку використовувалися для вбивства інвалідів і розумово хворих німців, у тому числі дітей. У 1940-1943 роках за допомогою газу було вбито близько 30 тис. осіб, визнаних гітлерівським режимом такими, що «не мають цінності», а також, так званих, інвалідів різних національностей.

Після вторгнення до Польщі німці, спираючись на досвід таборів, які кілька років діяли в ІІІ Рейху, взялися за створення концентраційних таборів на польських землях.

Після початку війни на території Німеччини було засновано такі концентраційні табори:

Міттельбау-Дора (нім. Mittelbau-Dora) в Кохштайні в саксонських горах Гарцу, за 3 км від Нордхаузена. Дора була одним з найважливіших військових підприємств Німеччини. На початковому етапі вона підпорядковувалася адміністрації КТ Бухенвальд. Самостійним табором вона стала 1 жовтня 1944 р. Тут у штольнях-тунелях в’язні працювали у нелюдських умовах. Їх використовували на виробництві крилатих ракет V-1 i V-2, якими обстрілювали Англію.

Бегрен-Бельзен (нім. Bergen-Belsen) виник неподалік від Ганновера під кінець 1943 р. Спочатку призначався для радянських військовополонених. Хоча тут в’язні і не працювали – тільки виконували роботи на території табору – він отримав назву «фабрики смерті». У перші тижні 1945 р. він став кінцевим пунктом призначення евакуації для багатьох концентраційних таборів. Табір визволили англійці 15 квітня 1945 р. У таборі утримувалося 90 тис. чоловік.

Після вторгнення в Польщу німці, спираючись на кількарічний досвід функціонування таборів у ІІІ Рейху, взялися за створення концентраційних таборів на польських землях. Водночас вони почали вивозити до таборів в Німеччині частину в’язнів з Польщі.

д-р Анна Ягодзінська

do góry