Ситуація поляків під німецькою окупацією і їхнє ставлення до неї - ПОЛЯКИ ПІД ОКУПАЦІЄЮ -

Niemieckie obozy zagłady i obozy koncentracyjne w okupowanej Polsce

Nawigacja

Ситуація поляків під німецькою окупацією і їхнє ставлення до неї

Польське населення як на тих територіях, які були приєднані до ІІІ Рейху, так і в Генерал-губернаторстві від перших днів війни перебувало в дуже складному становищі. Політика німецького окупанта була спрямована насамперед на ліквідацію інтелектуальної еліти й лідерів польського народу та подальше поневолення, максимальну експлуатацію й германізацію польського суспільства. Терор мав загальний і масовий характер. Страти, виселення, арешти, заслання до таборів, вуличні облави були постійним елементом щоденного життя поляків у роки війни.

Політика німецького окупанта була спрямована насамперед на ліквідацію інтелектуальної еліти і лідерів польського народу та подальше поневолення, максимальну експлуатацію й германізацію польського суспільства. Терор мав загальний і масовий характер.

У містах було запроваджено карткову систему – карткові норми покривали, як правило, третину щоденної потреби людини. У селі діяла продрозверстка – примусові, постійні поставки селянами певної кількості сільськогосподарських продуктів (за невиконання загрожували суворі репресії, включаючи смертну кару). Зниження реальної купівельної спроможності і проблеми з працевлаштуванням були причиною злиднів більшості поляків і щоденних проблем у забезпеченні основними продуктами. Окупант обмежив також доступ до медичного обслуговування. Різко знизилася народжуваність, значно зріс рівень захворюваності на інфекційні хвороби. Багатьох поляків відправили на примусові роботи у ІІІ Рейх, а частину польських дітей германізували.

На території, приєднаній до Рейху, повністю було ліквідовано польську шкільну освіту, навіть заборонялося користуватися польською мовою.

Поляків у роки війни було практично позбавлено можливості навчатися. На територіях, приєднаних до Рейху, повністю було ліквідовано польську шкільну освіту, також заборонялося використання польської мови. Доступ до освіти на початковому рівні (звісно ж, німецькою мовою) отримала тільки незначна частина польських дітей і молоді. У Генерал-губернаторстві було зачинено школи середнього і вищого рівня, залишено тільки початкові школи та деякі професійні училища. Закрили також низку польських закладів культури, мистецтва і науки, а накопичені ними колекції, часто унікальні, були знищені чи розграбовані. Ліквідовано було, зрештою, також польські господарчі, спортивні та більшість самоврядних установ.

Поляки під німецькою окупацією не змирилося з втратою незалежної держави. Вже під кінець вересня 1939 р. виникла Служба Перемоги Польщі (СПП) – перша конспіраційна збройна організація, метою якої було продовження боротьби проти німецького агресора. Невдовзі з’явилися наступні, які були пов’язані здебільшого з довоєнними політичними чи військовими колами, ветеранськими організаціями і свої структури будували на їхній основі. У грудні 1939 р. СПП перетворилася на Союз збройної боротьби, а вже він на початку 1942 р. – на Армію Крайову, яка взялася за об’єднання конспіраційних організацій, які доти діяли нарізно, і їй в цілому вдалося цього досягти. У піковий період Армія Крайова нараховувала близько 380 тис. членів; це була найчисленніша і найкраще організована підпільна армія в окупованій Європі, яка мала навіть власні підприємства з виготовлення зброї. Крім Армії Крайової, діяли також, зокрема, Національні Збройні Сили, Селянські Батальйони і Народна Гвардія (згодом – Армія).

Поляки до німецької окупації проявляли різне ставлення: починаючи від збройної боротьби з окупантом, активного (напр., таємне навчання, допомога втікачам) і пасивного (напр., бойкот німецьких розпоряджень) опору, була також і примусова (принаймні у залізничників і селян) і добровільна (напр., добровольці на роботи у Рейху) лояльність, пристосування до реалій окупації (напр., члени цивільної адміністрації), колаборація (напр., редактори і журналісти польськомовних газет, які видавалися окупантом), закінчуючи зрадою (напр., інформатори Гестапо). Однак потрібно підкреслити, що негативні прояви мали виключно індивідуальний вимір. Польська влада, як всередині країни, так і в еміграції, категорично відкидала можливість співпраці з окупантом.

У піковий період Армія Крайова нараховувала близько 380 тис. членів; це була найчисленніша і найкраще організована підпільна армія в окупованій Європі, яка мала навіть власні підприємства з виготовлення зброї.

Окрему увагу потрібно присвятити ставленню поляків до винищення євреїв під час війни. Польща в міжвоєнний період була місцем найбільшого зосередження єврейського населення у Європі. За оцінками, 1 вересня 1939 р. у Польщі жило приблизно 3,47 млн. євреїв, що становило близько 10% від загальної кількості населення Польщі. Період ІІ Світової війни, зокрема 1942-1944 роки, – це час організованого, проведеного у гігантських масштабах винищення єврейського населення, значною мірою на окупованих польських землях. Поляки стали свідками трагедії єврейського народу і ставилися до цього факту по-різному – були люди, які рятували євреїв, самі наражаючись на небезпеку, інші допомагали їм за певну плату, були байдужі, зрештою, були й такі, які за допомого шантажу, доносів чи просто вбивств старалися збагатитися чи  вижити. Оцінка цих підходів, а також висвітлення цього питання у належних пропорціях досі є одним із тих питань сучасного історичного дискурсу про польсько-єврейські стосунки ХХ століття, яке викликає найбільші протиріччя й емоції.

Допомога поляків євреям зазвичай надавалася у двох формах: організованій, яка велася  здебільшого через створену у 1942 р. Раду допомоги євреям («Жеготу») та у вигляді індивідуальної допомоги. Рада допомоги євреям, за домовленістю з підпільними структурами польської цивільної влади, старалася організувати допомогу євреям у загальнонаціональних масштабах. У рамках своєї діяльності «Жегота» забезпечувала матеріальні засоби, ліки й продукти харчування (виникли навіть спеціальні групи, які займалися перекиданням цієї допомоги у гетто), організовувала укриття та фальшиві документи для євреїв, які переховувалися. Тільки у Варшаві «Жегота» піклувалася приблизно про 4 тис. чоловік, у тому числі про кілька сотень єврейських дітей. У допомогу євреям активно включилися також деякі представники католицької церкви – зокрема, частина євреїв знайшла притулок у монастирях, іншим також видавалися фальшиві метрики хрещення.

Польська влада як усередині країни, так і на еміграції категорично відкидала можливість співпраці з окупантом.

Польща була однією з кількох країн окупованої Європи, де офіційно за допомогу євреям загрожувала смертна кара. Ця кара, зрештою загрожувала не тільки тим, хто активно допомагав євреям (переховував їх, перевозив чи продавав їм їжу), але також тим, хто знав про місце їхнього укриття і не повідомив про це німецьку владу. Нерідко також у таких випадках застосовувався принцип колективної відповідальності – покарання чекало не тільки ту людину, яка допомогла євреєві, а й його сім’ю чи сусідів. Тим більшої уваги сучасників заслуговує те, що загалом найбільшу роль в порятунку євреїв відіграла ціла маса часто анонімних, звичайних людей, які за велінням власної совісті зважилися піти на ризик і надати допомогу євреям. Потрібно пам’ятати, що саме поляків найбільше (понад 6 тис.) серед людей, відзначених медаллю Праведника народів світу. За сучасними оцінками, кількість польських євреїв-жертв Голокосту становить 2,9-3 млн., а врятованих – приблизно 30-35 тис. чоловік.

Однак за тотального винищення єврейського населення у Польщі під час окупації не зникли упередження щодо євреїв, поширені у деяких колах польського суспільства перед війною. Ці ворожі настрої, зрештою, намагалися уміло підживлювати окупанти, використовуючи з цією метою не тільки широкомасштабну антиєврейську пропаганду, а й вибудовуючи систему винагород для тих, хто допомагав ловити євреїв, які втікали і переховувалися. Частина поляків вимагала викупу за переховування євреїв (розмовна назва людини, яка примушувала євреїв чи поляків, котрі допомагали євреям, платити хабарі за збереження їхньої таємниці, - «шмальцівник», пол. szmalcownik)  чи доносила на них у Гестапо. Відзначалися також випадки убивств тих євреїв, які рятувалися втечею чи переховувалися, найчастіше через страх перед викриттям їх німецькою владою, неприязне ставлення сусідів чи заради наживи. Влада Польської підпільної держави ставилася до кожного такого прояву як до колаборації (зради) і суворо карала за це.

Період ІІ світової війни, а особливо 1942-1944 роки, стали часом організованого, здійсненого у велетенських масштабах винищення єврейського населення, значною мірою на окупованих польських землях.

Винятком у світовому масштабі стало створення – поряд зі структурами збройного підпілля – також і законспірованих, надзвичайно розгалужених структур цивільної влади. В окупованій Варшаві найвищим її представником був Делегат Уряду на Країну, який визнавав владу польського уряду, що у роки війни перебував в еміграції у Лондоні. Функціонувала підпільна адміністрація ( з низкою департаментів, відповідальних за окремі сфери публічного життя, схожим чином, як у мирний час), а також судочинство, видавалися конспіраційні журнали і книжки, було організовано систему таємної шкільної освіти. Військові і цивільні структури в окупованій країні утворювали Польську підпільну державу, якої німцям не вдалося знищити.

Потрібно нагадати, що саме поляків найбільше (понад 6 тис.) серед людей, нагороджених медаллю Праведник народів світу. За сучасними оцінками, кількість польських євреїв-жертв Голокосту становить 2,9-3 млн., а врятованих – приблизно 30-35 тис. чоловік.

На польських землях, приєднаних до Рейху, окупант здійснив спробу проведення широкомасштабної політики германізації, зокрема, у вигляді запровадження Німецького національного списку (Deutsche Volksliste). Список поділяв жителів цих територій на чотири групи. До двох перших зараховувалися етнічні німці, які декларували своє німецьке походження і активно діяли на користь Німеччини. До двох інших груп могли бути зараховані поляки, які, на думку німецької влади, підходили для онімечення. Сильний тиск німецького окупанта (особливо у Верхній Сілезії і на Помор’ї) у поєднанні з різноманітними репресіями, що загрожували у випадку відмови, призвів до того, що відносно високий відсоток поляків зважився прийняти Німецький національний список (нім. Deutsche Volksliste), що практично завжди призводило до призову у Вермахт чи примусової служби в інших мілітаризованих німецьких підрозділах.

д-р Ян Данілюк

do góry